Кійоко Танака-Гото є японкою за походженням, але несприятливі умови життя вимусили жінку переїхати до Канади. Тут вона кинула виклик патріархальному суспільству та вирішила розпочати власну справу. Основний фокус уваги був зосереджений на керівництві публічним домом, що й допомогло Кійоко облаштувати гарне життя. Далі на vancouveranka.
Непросте дитинство
Кійоко Танака-Гото народилася в Токіо в 1896 році. У чотирирічному віці батько покинув родину та вирушив до Сан-Франциско. Тоді дівчинка з мамою переїхали до острова Кюсю, звідки її мати була родом. Нестача грошей змусила створити сімейну ферму та тяжко працювати з ранку до вечора. Ситуація погіршилась, коли батько Кійоко перестав надсилати кошти, після відмови матері переїжджати до нього.
Переїзд до Канади
У віці 19 років Кійоко вирішує змінити своє життя та виходить заміж за чоловіка, якого бачила тільки на фотографіях. На початку XX століття часто у пошуках заробітку юнаки мігрували до Канади, плануючи заробити достатньо грошей, аби можна було повернутись додому та жити розкішно. Але реальність була більш суворою: часто грошей не вистачало навіть на зворотню дорогу. Тому доводилось думати, як будувати життя у Канаді. Міжрасові шлюби у той час часто засуджувались суспільством і виникала проблема з пошуком дружини, адже одинокі жінки не приїжджали сюди з Японії. Тоді й розвинулась популярна практика “наречена по фото”, коли майбутнє подружжя обмінювалось листами та фото через океан. Кійоко скористалась такою можливістю, щоб вибратись з Японії.
Власна справа
Дівчина переїхала з чоловіком на острів Ванкувер, але її життя не сильно змінилось. Тут, так само як і в Японії, була ферма, де Кійоко доводилось доїти корів, прибирати в курниках по 3-4 години на день, після чого вона збирала білизну в готелі та прала її вдома. Спати вдавалось лише 4-5 годин на добу, а решту часу жінка тяжко працювала. Після кількох років роботі на фермі, Кійоко вирішила покінчити з нею. До 1920 року жінці вдалось назбирати 2000 доларів та переїхати до міста Ванкувер. Спільно з трьома іншими жінками Кійоко придбала нерухомість на розі вулиць Пауелл і Гор, де облаштувала будинок розпусти.
Перший рік роботи був надзвичайно вдалим. Попри те, що повій було небагато, а основну частку клієнтів становили рибалки та лісники, Кійоко змогла багато заробити.
У 1922 році Кійоко захворіла та зустріла чоловіка, який пообіцяв оплатити лікування. Тоді вони переїхали до Камлупса, але Кійоко знов потрапила у побутове рабство, прала речі та готувала їжу. Через 5 років жінка повертається до Ванкувера та орендує другий поверх готелю за адресою West Hastings, 35, де створила публічний дім. Вона ставилась добре до дівчат, що в неї працювали, брала тільки 30% комісії, у той час, коли в інших подібних закладах забирали 50%. За її словами, білошкірі жінки коштували 2 долари, а за час з більш екзотичними японками платили від 3 до 5 доларів. Крім того, всіх клієнтів вона перевіряла на відсутність захворювань.
Коли у місті назначили нового начальника поліції, справи пішли ще краще, адже він був знайомим Кійоко. Це дозволило успішно розвивати бізнес, коли її конкурентів заарештовували за подібну діяльність. Бордель працював до 1941 року.
Закриття бізнесу
З початком війни Кійоко була заарештована та відправлена в Оакаллу. Згодом її перевели в Грінвуд, де вона пробула чотири роки. По завершенню війни жінка повернулася до Ванкувера та вирішила знов розпочати секс-бізнес, а також відкрити клуб з азартними іграми. Проте нова поліція більше не бажала закривати очі на пияцтво та борделі, тому відновити бізнес не вдалось. Кійоко померла у віці 80 років.
