На початку XX століття у Канаді особливо набирав обертів захист прав жінок. Було створено чимало організацій, що допомагали встановити рівноправ’я у суспільстві. Однією з таких організацій був Жіночий християнський союз тверезості, що особливу увагу приділяв захисту прав жінок, дітей та переймався проблемою високих показників домашнього насилля у Канаді. Крім того, організація виступала за надання можливості жінкам працювати у поліції, що мало б покращити захист жертв насилля.
У 1912 за участі Жіночого християнського союзу тверезості, був створений перший жіночий поліцейський відділ у Ванкувері. Більше на сайті vancouveranka.
Від швачки до поліціянтки
Лурансі Гарріс була родом з Нової Шотландії та переїхала до Ванкувера у 1911 році. Працювала швачкою, допоки не натрапила на газетне оголошення, де писали про вакансію роботи у відділі захисту жінок. Лурансі вдалось отримати посаду констебля четвертого класу разом з Мінні Міллер. Для жінок була розроблена окрема уніформа, адже традиційний поліцейський одяг вважався занадто чоловічим. Вони носили довгі спідниці, капелюшки, рукавички та сумочки.
Основні обов’язки були пов’язані з жінками та неповнолітніми порушниками закону. Але, крім того, їх також залучали до чергування у міській в’язниці, патрулювання вулиць, барів, парків та клубів, щоб ті пильнували за жінками чи підлітками. Щоправда, належної підготовки вони не отримували перед початком роботи.
Рівноправ’я у поліції не було
Працюючи у поліції, жінки продовжували зазнавати утисків. Зарплата була набагато меншою, ніж у чоловіків, та складала 960 доларів на рік. Навчання не проводилось. Необхідне спорядження доводилось носити не на поясі, а в сумці. Про пістолет чи будь-яку іншу зброю й мови не могло бути, адже жінки-поліцейські мали стати прикладом для наслідування.
Підвищення на службі
Лурансі Гарріс отримала підвищення після справи Лорени Метьюз, яка разом з коханцем Джимом Чепменом підозрювались у вбивстві її чоловіка. В результаті Чепмена засудили, Метьюз виправдали, а Лурансі отримала підвищення на роботі.
У 1916 році Лурансі купила ділянку у Східному Ванкувері, де побудувала будинок. У 1924 році жінка знов отримала підвищення до інспектора, але заробітна плата залишилась на рівні сержанта. Лурансі вийшла на пенсію у віці 65 років.
Розвиток роботи жінок у поліції
У наступні роки жінок-констеблей ставало дедалі більше. У 1943 році вже працювало до 11 офіцерів під керівництвом Ненсі Гьюітт. За її участі вдалось досягти значних змін у ставленні до жінок в поліції, зокрема була видана офіційна поліцейська форма, у 1952 році було видано право на навчання, не покидаючи служби, а у 1956 році вдалось досягти рівної оплати праці з колегами-чоловіками.
Хоча до повної рівності у роботі було ще далеко. Офіційно посада називалась “жінка-поліцейський”, що відрізнялось від “поліцейського констебля”. Хоча по факту це була одна й та сама робота, це не дозволяло підвищуватись у генеральських званнях. Також служба продовжувала проходити у в’язницях, а патрулювання обмежувалась лише наглядом за жінками.
З 1970-х років ситуація стала покращуватись. У 1973 році жінки отримали право носити вогнепальну зброю. Ще через два роки посаду перейменували на “поліцейські констеблі” без гендерної приналежності, а також вони отримали ті самі обов’язки, що й чоловіки: могли патрулювати ті самі райони, відповідати на ті самі дзвінки та заарештовувати порушників.
У 1975 році Мерилін Сімс у Ванкувері назначили першою жінкою-детективом, а в наступні роки жінки стали обіймати посади кінологічного, мотоциклетного та інших поліцейських підрозділів.
