“Летюча сімка” — так називали себе сім жінок з Ванкувера, які першими підкорили небо. Одного ранку вони зібрались в аеропорту Ванкувера, щоб довести, що керувати літаком можуть не тільки чоловіки. Крім того, вони займались популяризацією польотів серед жінок і допомогли створити перший авіаційний навчальний центр для жінок у Канаді. Детальніше на сайті vancouveranka.
Хто входив до складу “Летючої сімки”
Всі дівчата були різними, але мали спільне захоплення — польоти. Двадцятирічна Джен Пайк працювала секретаркою в аеропорту. Бетсі Флаерті була агентом із закупівлі жіночого одягу в універмазі. Тоска Трасоліні була спортсменкою, професійно метала диск та пройшла кваліфікацію на Олімпійські ігри 1930-го року, але взяти участь не змогла. Еліанн Роберж стала першою франко-канадською жінкою-пілотом, яка отримала комерційну ліцензію.
Маргарет Фейн також мала ліцензію та разом із тим працювала бухгалтером, стенографісткою та радисткою. Алма Гілберт присвятила життя польотам спільно зі своїм чоловіком, який також був пілотом. Ролі Мур закінчила Ванкуверську школу декоративного та прикладного мистецтва, а згодом таємно брала уроки польотів. У квітні 1935 року вона вперше самостійно піднялась у небо, а у жовтні того ж року отримала ліцензію пілота.
Створення клубу
В той час авіація ще тільки розвивалась, а основну частину пілотів складали чоловіки. Проте й жінки, які були зацікавлені польотами, намагались не відставати. У Сполучених Штатах була створена організація американських жінок-пілотів, що називалась “Дев’яносто дев’ять”, президентом якої стала Амелія Ерхарт.
У 1935 році Тоска Трасоліні та Маргарет Фейн вирушили до Каліфорнії, аби доєднатись до команди Амелії, проте отримали відмову. Тоді ванкуверянки вирішили створити власний клуб, президентом обрали Ролі Мур. Спочатку вони не мали назви, але згодом їх стали називати “Летючою сімкою”.
Патрулювання неба
У 1936 році всі учасники “Летючої сімки” по черзі патрулювали небо Ванкувера від світанку до заходу сонця, демонструючи, що й жінки можуть підкорювати повітряний простір. Першою вирушила Тоска Трасоліні, а закінчила естафету Маргарет Фейн о 17:02.
Кожен політ тривав 25 хвилин, поки один літак сідав, інший вже здіймався в небо, і так продовжувалось до настання сутінків. Тоді залучили два біплани Fairchild, Golden Eagle, два Fleet і два Gypsy Moth. “Патруль від світанку до сутінків” став першим і єдиним патрулювання такого роду в аеропорту Ванкувера, який приніс “сімці” популярність.
Внесок “сімки” у перемогу у Другій світовій війні
У 1939 році з початком війни жінки намагались записатись у пілоти військово-повітряних сил, проте отримали відмову. У тому ж році Тразоліні, Фане та Роберже все ж таки були прийняті до “Дев’яносто дев’ятих”. Решта жінок вирішили зайнятись збором коштів для допомоги військовим.
Одного дня вони підняли над Ванкувером три літаки та скинули на місто тисячі листівок із закликом прийти до ванкуверського аеропорту та залишити кілька доларів чи центів.
На зібрані 100 тисяч доларів вдалося придбати вісім навчально-тренувальних літаків для навчальної школи польотів у Ванкувері Aero Club of BC, яка також проводила навчання й для жінок. Тут викладали теорію польотів, вчили правильно збирати парашут, розповідали про технічне обслуговування літаків та багато чого іншого. В результаті випускники цієї школи могли згодом працевлаштовуватись у Boeing у Сіетлі та в інші авіаційні заводи по всій Канаді. Були випадки, коли пілоти також приєднувались до жіночої дивізії Королівських військово-повітряних сил Канади, щоб допомогти пришвидшити перемогу.
