Барбара Говард – відома спортсменка, педагог. Вважається, що Барбара Говард стала першою темношкірою спортсменкою, яка представляла Канаду на міжнародних змаганнях. У віці лише 17 років вона побила рекорд Британської імперії з бігу на 100 ярдів та отримала право представляти Канаду на Іграх Британської імперії 1938 року в Сіднеї, Австралія. Далі на vancouveranka.
Про велику сім’ю Барбари Говард
Барбара Говард була наймолодшою з п’яти дітей у родині. Її мати, Кетрін або «Кессі» (з народження Скаррі), переїхала з Вінніпега до Ванкувера, будучи ще дитиною, а батько Семюел Говард був американським іммігрантом. У Барбари є брат і сестри: Чарльз, Мелба, Голдвайн і Прісцилла. Усі вони виросли на 10 авеню та Нанаймо в Східному Ванкувері, як ще кажуть, на великому пагорбі з чудовим краєвидом. Сім’я відвідувала місцеву об’єднану церкву та займалася активною громадською діяльністю. Після смерті Семюеля Говарда в 1929 році, коли Барбарі було лише вісім років, сім’ю підтримав брат Кессі, який пізніше також допоміг профінансувати навчання Барбари.
Також є цікавий факт про одного члена сім’ї спортсменки. Хайрам Томас Скаррі, дід Барбари, відкрив перукарню на вулиці Ебботт, 25 у Гастауні. Згідно з сімейними переказами, в червні 1886 року у Ванкувері спалахнула потужна пожежа, тому Скаррі помчав до гавані Беррард-Інлет, тримаючи перукарське крісло на спині, рятуючи його від вогню.
Вона швидка, наче блискавка
Ще з дитинства Барбара була кмітливою та активною. Саме так вона себе проявила, коли перемогла в шкільному чемпіонаті в Початковій школі Лаури Секорд (Laura Secord Elementary School). А будучи підлітком у Британській середній школі (Britannia High School), зарекомендувала себе як одну з найшвидших спринтерок у місті. У вересні 1937 року, тоді їй було лише 17 років, Барбара взяла участь у змаганнях Західної Канади на Іграх Британської імперії. Вона приголомшила конкурентів, адже пробігла 100 ярдів лише за 11,2 секунди (на 1/10 секунди швидше за попередній рекорд Ігор Британської імперії). Крім цього, Барбара перемогла більш відомих спринтерів, як-от Ліліан Палмер і Мері Фріззелл. Її виступ привернув увагу навіть національної преси. Це стало зрозуміло, коли колишній спринтер Боббі Розенфельд із видавництва «Глобус і пошта» («Globe and Mail») відгукнувся про неї як про надзвичайно перспективну дівчину. Також зазначив, що Барбара Говард є блискавкою Ванкувера, адже завдяки своїй швидкості та стрімкості вона нагадує спалах. У жовтні її включили до складу канадської команди, яка взяла участь в Іграх Британської імперії в Сіднеї, Австралія, у лютому 1938 року.
Барбара та переполох у Сіднеї. Ігри Співдружності
Говард і її товариші по команді провели 28 днів на океанському лайнері «Біла гора» («Aorangi») і прибули до Австралії в середині січня. 18 січня у видавництві «Сіднейський ранковий вісник» («The Sydney Morning Herald») оголосили про їх прибуття, а на тому що приїхала Барбара Говард навіть окремо зазначили. Багато ЗМІ писали про те, що Барбара викликала бунт, куди б вона не пішла. Саме в неї просили купу автографів, саме вона була найпопулярнішою порівняно з усіма іншими. Тоді ж Говард отримала багато подарунків від своїх австралійських шанувальників, у тому числі опудало коали, яке вона зберегла до самісінької старості як пам’ять про славетну молодість.
Повернувшись додому, Боббі Розенфельд прокоментувала захоплення австралійців стосовно Говард. Вона зазначила, що Барбара стала тією темношкірою спринтеркою з Британської Колумбії, яка викликала неабиякий переполох серед популярних людей Сіднея, коли з’явилася на Іграх Співдружності. Вона стала, мабуть, однією із небагатьох темношкірих, що привернула настільки багато уваги. Їй присвятили купу заголовків, фотографій, обговорень та статей.
Така величезна увага в Сіднеї вплинула на Барбару не найкращим чином. Вона не проявила себе у бігу на 100 ярдів, як це сталося раніше. Говард фінішувала шостою, проте її партнерка по команді Жанетт Долсон з Торонто все ж отримала бронзу в цій боротьбі. Тоді дівчина почувалася розчавленою, адже на неї лягла така величезна відповідальність, з якою вона так і не змогла впоратися. В одному з інтерв’ю після гри вона сказала, про що думала на той момент. Вона вважала, що підвела всю Канаду, казала, як їй було соромно повертатися додому без золотої медалі. Однак на Іграх вона виграла і срібну, і бронзову медалі. Говард, Долсон і Ейлін Мігер з Галіфакса здобули срібло в естафеті на 440 ярдів і бронзу в естафеті на 660 ярдів разом із напарницею по команді Вайолет Монтгомері з Вінніпегу. Тоді Барбару Говард все ще вважали однією із найкращих спринтерок Канади, тому вона дуже сподівалася взяти участь у наступних Олімпійських іграх, проте початок Другої світової війни поклав край цим мріям. Олімпійські ігри 1940 та 1944 років скасували.
Учителювання Говард. Про першу роботу та успіх у викладанні
Після повернення з Ігор Співдружності Говард відновила навчання. Вона відвідувала звичайну школу для підготовки вчителів за фінансової підтримки свого дядька, адже мріяла викладати дітям (пізніше вона вступила до Університету Британської Колумбії, який закінчила зі ступенем бакалавра освіти в 1959 році). Незабаром після того, як завершила навчатися в школі отримала роботу вчителя в навчальному закладі Порт-Алберна. Саме тоді Барбара зіштовхнулося з расизмом. Її не хотіли оформлювати на роботу через її колір шкіри (розповіла про це в одному з інтерв’ю 2014 року). Проблема в тому, що там просто не наймають темношкірих. І лише через десять років від директора школи, в яку її взяли, Говард дізналася, що він побачив величезний потенціал та працьовитість у спортсменці, тож вирішив допомогти та зробити все можливе, аби Барбара отримала свою першу роботу.
У 1941 році Говард повернулася до Ванкувера, де знайшла роботу вчителя на заміну. Вона погодилася, коли її попросили викладати уроки фізичної культури для хлопців у школі Страткона. І насправді директор був вражений її майстерністю викладати, тож невдовзі їй запропонували постійну роботу. Говард стала першою представницею расових меншин, яку прийняло на роботу Управління освіти Ванкувера. Пізніше Говард також викладала у початкових школах Гастінгс, Генрі Гадсон і Трафальгар. У школі Трафальгар вона працювала з особливими дітьми, які трохи відставали від інших у навчанні. Проте варто зазначити, що багато з них згодом здобули наукові ступені та продовжували підтримувати зв’язок із Барбарою. Говард викладала протягом 43 років (14 з них як вчителька фізичної культури). У 1984 році вийшла на пенсію.
Благодійність та залучення громади
Будучи молодою вчителькою в Алберні, Говард взяла участь у програмі «Канадські дівчата на тренуваннях» («Canadian Girls in Training»), заснованій The Young Women’s Christian Association (YWCA – організація, що займається лідерством та правами жінок) спільно з кількома протестантськими деномінаціями в Канаді. У 2014 році в інтерв’ю для «Розповіді старших» («Seniors’ Stories»), проєкту «Мережа спільноти Ванкувера» («Vancouver Community Network»), Говард розповіла про свій досвід волонтерства в цій чудовій програмі, зокрема про відвідини японських таборів для інтернованих, які були створені під час Другої світової війни.