Маргарет Бенстон – канадська феміністка та правозахисниця. Відома своєю новаторською роботою в галузі хімії, комп’ютерної науки та жіночих досліджень, проте найбільше запам’яталася людству своєю відданістю загальному благу. Вона вірила в громаду, вона завжди жила і працювала в команді, до самої смерті Меггі об’єднувалася з жінками та робітниками всього світу, аби протистояти капіталізму та будувати краще суспільство, засноване на соціалістичних ідеалах. Далі на vancouveranka.
Про навчання та Жіночий комітет
Меггі та її сестра-близнючка Меріан Лоу народилися в 1937 році. Виросли дівчата в маленькому містечку на південь від Сіетла. Пізніше Меггі здобула ступінь доктора філософії з теоретичної хімії в Університеті Вашингтона, після чого її прийняли на посаду штатного викладача хімічного факультету Університету Саймона Фрезера (СФУ, 1966 рік). А це неабияке досягнення. Коли СФУ відкрився, жінки становили лише 12% викладачів і 37% студентів. Так, Маргарет поважали за її роботу в області інфрачервоної спектроскопії, публікацію численних книжок, розділів книг і журнальних статей, проте хімія ніколи по-справжньому не була їй до душі. Їй більше подобалося спілкуватися зі студентами та викладачами-радикалами у Департаменті філософії та соціальних наук, з якими вона знайшла спільну мову. Маргарет підтримувала їхні експерименти з демократією та захищала їхні зусилля щодо перетворення університету на обслуговування потреб робітничого класу. Одного разу Меггі навіть приєдналася до студентів, кількох співробітників СФУ та ще однієї викладачки – Андреи Лебовіц, аби отримати дозвіл на заснування Жіночого комітету (Women’s Caucus).
Мабуть, немає людини, яка могла б бути більш егалітарною особистістю, ніж Маргарет Бенстон. Меггі активно брала участь у діяльності, яка була необхідною для суспільства. Вона завжди щиро цінувала ідеї та пропозиції інших жінок, не намагаючись осудити чи довести свою правоту. Коли Меггі все ж висловлювалася, то здебільшого пропонувала вирішення наявних проблем. Наприклад, пояснювала, як краще Жіночому комітету розвиватися як течії, як проводити роботу більш ефективно тощо. Одним із прикладів її прихильності до колективних дій була розробка пропозиції щодо програми Жіночого комітету СФУ. Зацікавлені студенти Жіночого комітету спонукали Меггі та Андреу створити об’єднання, куди могли приєднатися всі охочі. На кожну зустріч приходило близько 20 студентів, співробітників та викладачів. А сама програма була схвалена Сенатом у 1975 році.
Про вплив та цінність статті «Політична економія визволення жінок»
У 1969 році Меггі сколихнула марксистський академічний світ, опублікувавши в Monthly Review «Політичну економію визволення жінок». Таким способом вона кинула виклик загальноприйнятій мудрості того часу, що чоловіки виконують всю продуктивну роботу в суспільстві, а отже, вони мають революційний потенціал для організації та повалення капіталізму. Використовуючи марксистські аналітичні інструменти, Меггі стала першою, хто стверджував, що жінки сформували резервну армію праці, групу, якою можна певним чином маніпулювати, оскільки жінки відповідають за відтворення робочої сили. Вона стверджувала, що жіноча домашня та наймана праця є важливою для потоку капіталістичного виробництва і що жінки не можуть бути повністю інтегровані в найману працю без повної трансформації обох її форм. Оскільки жінки мають інше ставлення до засобів виробництва, ніж чоловіки, писала вона, жінки утворюють клас. У той час ця стаття стала сенсацією і її читають досі. У Monthly Review повідомили, що вони не встигають за попитом на перевидання. Його перекладено іспанською, французькою, італійською, шведською, німецькою та японською мовами, а також багато разів антологізовано. Деякий час певні жінки в Латинській Америці навіть називали себе «бенстоністками». Вплив Меггі можна побачити через десятиліття в роботах Бетсі Воїр у США, Крістін Делфі у Франції, Мерилін Ворінг у Новій Зеландії, Марії Міс у Німеччині та Маргарет Рендалл на Кубі.
«Політична економія визволення жінок» також вважається надзвичайною, оскільки є однією з перших спроб помістити політику визволення жінок у антикапіталістичні рамки та ідентифікувати домашню працю як матеріальну основу структурного відношення жінок до капіталістичного виробництва та їхнього підпорядкування в суспільстві. Хоча підхід Бенстон до цього завдання часто був редукційним і суперечливим, питання, які вона піднімала, – про природу репродуктивної роботи, міру, до якої вона сприяє особливим формам гноблення, від якого страждають жінки в капіталістичному суспільстві, як її слід реорганізувати тощо – сприяла зміні термінів феміністичної дискусії та залишається важливою в сучасній феміністичній політиці, незважаючи на зміни в організації цієї роботи з часу її написання. Таким способом, переосмислення внеску «Політичної економії визволення жінок» у феміністичну теорію, це більше, ніж просто аналіз роботи Бенстон. Кожен з нас має подумати над тим, які уроки ми можемо винести з цього сьогодні, у час, коли нові феміністські рухи знову зростають у всьому світі.
Як часто спостерігалося, до публікації статті «Політичної економії визволення жінок» феміністичне питання (за винятком «Жінки: найдовша революція» Джульєт Мітчелл), зосереджувалося на витоках і роботі патріархального правління, як виражається в сімейних, сексуальних, гендерних стосунках і емпіричних знаннях.
Інші інтереси Маргарет Бенстон
Меггі любила музику, навчилася грати на гітарі та була членом-засновницею Милозвучного феміністичного і невиконавчого квінтету (Euphoniously Feminist and Non-Performing Quintet), групи жінок, які навчали феміністичних трудових і антивоєнних пісень на пікетах і мітингах. Також вона допомогла заснувати «Ванкувер Мейворкс» («Vancouver Mayworks»), культурний фестиваль, присвячений робітникам.
У 1980-х роках інтелектуальні інтереси Меггі розширилися, охопивши нову галузь – інформатику. Зрештою, вона отримала посаду як у комп’ютерних науках, так і в Жіночому комітеті. Як згадувала її сестра Меріан, Меггі любила казати, що тоді вона працювала у двох сферах діяльності, у яких не мала жодних повноважень. Незважаючи на всю неочікуваність, Меріан обрала схожий кар’єрний шлях, як і її сестра-близнючка. Отримавши ступінь доктора філософії з хімії, Меріан почала викладати в Бостонському університеті, а згодом отримала ще одну посаду в Жіночому комітеті.
Заснування Товариства канадських жінок у науці та техніці
Меггі спрямувала свій гострий науковий розум на дослідження впливу технологій на жінок і роботу. У 1981 році Маргарет об’єдналася з п’ятьма жінками, щоб заснувати все ще процвітаюче Товариство канадських жінок у науці та техніці (Canadian Women in Science and Technology) для підтримки та просування освіти дівчат і жінок за допомогою програм і заходів, розроблених у партнерстві з громадою.
Меггі померла в 1991 році, як ніжна воїтелька, яку вбивав рак. У 1996 році студенти Університету Саймона Фрейзера проголосували за те, щоб назвати новий студентський центр на кампусі Центром Меггі Бенстон.