Ванкувер є дуже багатогранним містом, пише vancouveranka. Це дуже важко не помітити. Адже вся різноманітність і багата палітра Ванкувера виявляються буквально у всьому. Складається таке враження, що там воєдино злилося все незвичайне, і в той же час, дуже цікаве. Архітектура, звичаї, історія, і, звичайно ж, література з живописом, відрізняються у Ванкувері справжньою унікальністю. Втім, мабуть, це цілком очевидно. Адже представники всіх цих напрямів самі є безпосередніми та обдарованими особами. Багато хто з них успішно поєднує кілька видів діяльності. Причому це вдається їм настільки добре, що приказка про те, що “не можна всидіти на двох стільцях одночасно”, здається дурною та безглуздою.
У нашому матеріалі, з посиланням на oxfordindex, ми хочемо розповісти про Емілі Карр, яка була однією з таких яскравих уродженок Ванкувера. Їй вдавалося гармонійно поєднувати в собі талант художниці та письменниці. Однак найбільшу популярність жінці принесли її картини, які зображували побут індіанців, які жили на західному узбережжі канадського. Причому це на своїх роботах жінка передавала з такою чіткістю і точністю, що часом, дивлячись на її картини, виникає відчуття реальної присутності там.
Ранні роки
Емілі Карр з’явилася на світ 1871-го в Британській Колумбії. Після того, як померли її батьки, дівчинка почала жити в американському Сан-Франциско. Саме там вона відчула непереборну потяг до мистецтва.
1899-тий ознаменувався для Емілі початком навчання в Англії. Її альма-матер стала Вестмінстерська школа мистецтв.
У 1910-тому вона продовжила навчання в одній з паризьких академій. Після цього дівчина знову опинилася на Батьківщині – у Британській Колумбії. Тому закінчувала вивчення мистецького мистецтва вона вже у місті Ванкувер.
Художня діяльність
На своїх картинах Емілі зображувала переважно природу рідної Канади, а також канадську індіанську культуру.
В 1927-му до дівчини прийшов справжній успіх. Одну з її робіт вирішили виставити в дуже вагомому місці. Ним виявилася Національна галерея Канади. Насамперед творчість дівчини практично нікого не цікавила.
Приблизно тоді Емілі змогла познайомитися з тими, хто брав участь у провідному співтоваристві канадських художників – “Група семи”.
1929-й ознаменувався написанням дівчиною знакової картини, де вона зобразила індіанську церкву.
Роботу купили Лорен Харріс, який вирішив прикрасити полотном свою їдальню. На його думку, це була найкраща картина художниці.
Улюблені сюжети картин
Якщо говорити про комерційну складову художньої діяльності Емілі, то тут, на жаль, успіху в неї не було. Тому певною мірою це підштовхнуло її до заняття літературою. В результаті Емілі написала свої автобіографічні книги, текст яких був вдало “прикрашений” сатирою.
Переважна частина картин Емілі є художніми замальовками на історичну тематику. Також багато хто з них зображують індіанські племена, які проживали на канадському тихоокеанському узбережжі.
Художниця захоплювалася подорожами, тому їй дуже подобалося бувати на ванкуверських протоках та фіордах. Адже, крім естетичного насолоди, вона черпала там натхнення. Завдяки таким поїздкам у неї “народилося” чимало нарисів та картин, де Емілі з неймовірною точністю зображувала старі індіанські села та побут їх мешканців. Особливим інтересом жінки користувалися предмети життєдіяльності індіанців, представлені тотемами.
Музейні експозиції
Колекцію робіт художниці до своїх постійних експозицій внесли Художня галерея Ванкувера та Провінційний музей Вікторії. А ванкуверська художня школа носить її ім’я.
